ЯК СЛІДУВАТИ ЗАДАНОМУ НАПРЯМКУ В НЕВІДОМІЙ МІСЦЕВОСТІ
Людина, яка не вміє слідувати заданому курсу, приречена на ходіння по колу. Пояснюється це не його дурістю, а тим, що лівий крок людини довше правого на 0,1-0,4 мм, і, ступаючи, на його думку, прямо, мандрівник все більш ухиляється вправо, рано чи пізно повертаючись в вихідну точку свого маршруту . Так він і буде бродити по периметру кола діаметром 3,5 км, нікуди не наближаючись, поки не навчиться витримувати заданий напрямок.
До речі, подібні «кругові» блукання на природі трапляються досить часто, народжуючи численні містичні оповідання та історії про те, що хтось колись не міг зійти з одного зачарованого місця ... З цього приводу навіть приказка є - «лісовик крутить». А крутить не лісовик, крутить асиметрія нижніх кінцівок і відсутність елементарних навичок «прямоходіння».
Найпростіше уникнути бігу по колу тим, хто має компас. Досягається це в такий спосіб. Коли за допомогою карти або імпровізованого плану місцевості визначено напрямок руху, треба розташувати горизонтально компас піднести ближче до очей, поєднати поворотом компаса навколо своєї осі північний кінець стрілки з нульовою відміткою на шкалі і, обертаючи, встановити візирне кільце біля цифр на шкалі, що позначають курс. Потім, крізь суміщені цілик і мушку спостерігаючи місцевість, помітити в напрямку руху який-небудь орієнтир - скелю, окреме дерево та ін.
У саморобному компасі, де відсутнє візирне кільце, мушка і цілик можна виготовити, встромивши в кору з протилежних сторін шкали дві тонкі гілочки.
У деяких випадках для полегшення орієнтування відсутню градусну шкалу можна замінити циферблатом наручних годинників. Для цього цифру «12» слід прийняти за 0 °. Тоді кожну годину буде дорівнює 30 °. В такому випадку шість годин будуть відповідати півдню, три - схід, дев'ять - захід.
Відстань до орієнтиру може бути різною і диктується умовами місцевості. Якщо орієнтир розташовується в межах прямої видимості, то віддаленість його можна збільшувати до 2-3 км, а у виняткових випадках і більше. Якщо доводиться рухатися в густому лісі або в умовах обмеженої видимості, то відстань до орієнтиру треба зменшити до сотень і навіть десятків метрів.
Вважається, що навіть в найсприятливіших умовах при русі наосліп (тобто тільки за компасом) помилка може досягати 5 °. Це дає відхилення від обраного напрямку до 1/10 пройденого шляху. Значить, якщо людина пройшла 1 км, відхилення може скласти 100 м. І тоді взятий орієнтир доведеться розшукувати в радіусі 200 м (по 100 м в кожну сторону від орієнтиру).
Якщо прив'язкою до орієнтиру знехтувати і продовжувати рух тільки за показаннями компаса, то через 10 км відхилення може скласти вже 1 км. І це лише за «ідеальному» п'ятиградусному відхиленні від заданого курсу!
На практиці
подібні помилки, як правило, бувають багато значніше. Саме тому в аварійній ситуації треба прагнути вибирати орієнтири, видимі один від іншого.
Щоб курс витримувати більш точно, бажано помітити в напрямку руху два розташованих в одній площині і віддалених один від одного орієнтири. У русі потрібно постійно утримувати їх в полі зору, поєднуючи, немов цілик і мушку. У цьому випадку лінія курсу буде найбільш прямою.
Якщо до орієнтиру належить подолати ділянку закритої місцевості, можна використовувати так званий прийом попередження азимута, тобто свідомо відхилитися вправо або вліво від заданого напрямку на 8-10° і при виході до орієнтиру повернути вправо, якщо ухил був обраний лівий, і навпаки - вліво , якщо ухил був правий.
При одноманітності пейзажу, за відсутності на шляху орієнтирів (наприклад в степу, пустелі, на рівних льодових полях та ін.) Витримувати заданий напрямок можна по ланцюжку йдучих людей, за відбитками їх слідів, по лижні або за допомогою «провішування» шляху.
Коли пересувається група, то контроль руху ведуть відкриваюча похідну колону людина і замикаюча її. Перший прокладає шлях по компасу, останній, знову-таки за допомогою компаса, коригує його, так як при русі ззаду легко зіставляти лінію курсу з лінією колони котра рухається, легко помітити навіть найнезначніші відхилення і помилки.
Якщо група нечисленна, її на безпечних ділянках доцільно злегка розтягувати, збільшуючи інтервали між людьми.
З тією ж метою в малих групах можна висилати вперед штурмана з компасом, коригувати його шлях, наздоганяти його і знову висилати вперед для прокладки чергової ділянки шляху. При русі на лижах можна звіряти курс методом зворотної зарубки, контролюючи напрямок по вже пройденому шляху, тобто подумки продовжуючи пряму лінію залишеної позаду лижні і звіряючи її з даними компаса.
Влітку з тією ж метою можна позначати свій маршрут, залишаючи за собою вбиті в землю кілочки, гілки та інші помітні орієнтири, за якими, озирнувшись назад, можна звірити курс. Цей спосіб і називається «провішуванням» шляху.
Існують і інші докладно описані в спеціальній туристичній літературі інструментальні методи витримки напряму.
Ускладнюють завдання потерпілі котрі зустрілись на шляху непереборні перешкоди - озера, болота, непрохідні завали і чагарники. Якщо місцевість відкрита, то на протилежному боці перешкоди помічається на лінії курсу помітний орієнтир. Тепер досить дійти до нього в обхід перешкоди і, взявши азимут на наступний орієнтир, продовжити шлях.
Перешкода, котра зустрілась на шляху по закритій місцевості, слід обходити «наосліп», по компасу. Для цього треба взяти курс, перпендикулярний раніше обраному, і пройти деяку відстань, підраховуючи при цьому кроки.
Коли пройдена відстань буде достатньою для обходу перешкоди, треба повернутися на колишній курс. Продовжуючи підрахунок кроків, пройти відстань, приблизно дорівнюючу довжині перешкоди, знову зробити поворот на 90 °, але вже в інший бік, тобто до перешкоди, і пройти відстань, рівно підраховану раніше. В результаті людина знову опиниться на нитці маршруту, але вже по іншу сторону від перешкоди.
Якщо людина не влучила і повернула раніше, ніж слід було, треба, наткнувшись на перешкоду, повторити маневр, тобто розвернутися на 90 ° або повернувшись назад, в останню точку повороту, і продовжити шлях. Щоб не збитися в підрахунку кроків і поворотах, бажано на ходу викреслювати невеликий план, де позначати відстань і повороти.
Набагато складніше доводиться потерпілим лиха при відсутності компаса. В цьому випадку точність витримування курсу не буде перевищувати декількох десятків градусів. Але і за них має сенс боротися. Якщо людина йде навмання, не контролюючи свій рух, він неминуче буде все більше відхилятися від заданого курсу і, поступово замкнувши коло, вийде на власні сліди.
Пояснюється це, як я вже згадувалось, несиметричністю нижніх кінцівок у людини, просто кажучи, різною довжиною ніг. Звідси розмір кроку лівої і правої ноги теж різний. Хоч і здається людині, що вона йде абсолютно прямо, насправді вона нерідко описує в праву сторону плавну дугу, що переходила в замкнуте коло.
Тому при відсутності компаса, визначивши за сонцем або місцевими прикметами сторони світу, необхідно звернути увагу на напрямок руху хмар або запам'ятати, в яку щоку дме вітер, звичайно, якщо погода стійка. Зміна напрямку вітру або бігу хмар в небі сигналізує про те, що людина збився з курсу. Щоб легше було дотримуватися напрямку руху, людина що йде ззаду повинна контролювати напрям групи, виправляючи «відхилення» в ту чи іншу сторону.
З тією ж метою всі що зустрілися на шляху невеликі перешкоди - дерева, кущі, завали тощо. - Треба обходити по черзі то з правого, то з лівого боку.
Можна контролювати напрямок свого руху по сонцю, зіркам, місяцю.
На підтвердження наведу невеликий діалог з книги письменника
А. Сосунова.
«- Ні, справді, як ти тримаєш правильний шлях? Адже немає ні віх, ні помітних дерев. І компасом ти не користуєшся!
- А сонце на що? Запам'ятай, як вийдеш з нашої тайги на болото, то до Полудня тримай сонце між правим вухом і носом, а з обіду воно повинно бути строго направо. Якраз і вгадаєш ».
Найлегше використовувати сонячний або місячний «компас», спостерігаючи за кутом між заданим курсом і тінню, що відкидається деревами, кущами або самою людиною. При цьому слід пам'ятати, що небесні світила (крім Полярної зірки) зміщуються щогодини на 15 °.
Звідси кожну годину треба змінювати свій курс на 15 °. Якщо цього не зробити, то, слідуючи за сонцем або місяцем, можна відхилитися від початкового маршруту на 180 °. Щоб визначити величину, на яку слід скорегувати курс, треба витягнути прямо перед собою руку і розвести під прямим кутом великий і вказівний пальці. Відстань між ними якраз і складе величину 15 °.
У деяких випадках (в пустелі, тундрі, на льоду) можна витримувати напрямок по застругах і барханах, точніше, за кутом між обраним курсом і їх площиною. Бархани і заструги натянуті вітром і тому мають повторювану форму, ряди їх паралельні один одному.
Таку ж допомогу потерпілим можуть надати «Прапорцеві» дерева, що ростуть на відкритих просторах. Нахил їх в ту чи іншу сторону, конфігурація крони - з одного боку густа, пишна, витягнута, з іншого дуже мізерна, іноді повністю відсутня - визначаються напрямком пануючих вітрів. Звідси вид «прапорцевих» дерев - величина постійна, що повторюється від дерева до дерева протягом десятків кілометрів.
Компаси тут: https://compass.if.ua/?menu=9&news=77&page=shop&group=66